Битва під крутами була битвою, яка сталася між 16 і 17 січнем 1918 року (29-30 січня за юліанським календарем) недалеко від залізничної станції Крути недалеко від села Крути і села Памятне, в 130 кілометрах на північний схід від Києва, в 18 км на схід від Ніжина. У той же час у Києві почалося третє більшовицьке повстання, що змусило уряд Української Народної Республіки у вирішальний момент розгорнути підкріплення, спрямовані на цей напрямок, для придушення його. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним добре підготовленим підрозділом російської Червоної гвардії на чолі з соціалістом Михайлом Муравйовим і Загоном курсантів, що налічував в цілому близько чотирьохсот солдатів, до яких, як ми побачимо, додалося ще кілька з боку молодих українських героївб 29 січня 1918 року о 4-тій годині ранку (за юліанським календарем) на станцію Крути прибув конвой українського кадетського училища № 1 та сотня учнів. Після об’єднання загонів було всього трохи більше 600 бійців, курсантів, студентів вищих шкіл, ліцеїв та студентів інших шкіл, з 16 кулеметами. Було відділення медсестер з доктором Бочаровим і ще кількома помічниками в якості фельдшерів. Там же знаходився вагон із запасом боєприпасів і гранат. Крім того, вже під час бою до них приєдналися і 80 добровольців з місцевих вільних козацьких частин. У битві під Крутами захисники Української держави здобули переконливу військову перемогу. Просування противника було зупинено, і здійснювалося організоване відступ, знищуючи за ним дороги і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресору довелося командувати і накопичувати нові сили, ремонтувати підірвані і зруйновані мости і залізничні колії, і тільки після цього продовжувати наступ на Київ не залізничним шляхом, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по сирій, важкодоступній дорозі. Ця затримка противника дозволила українській делегації укласти Брестський мирний договір, який врятував молоду українську державу. Поховання 27 молодих, сильних духом і в повному розквіті сил, які були захоплені більшовиками після битви і страчені ними, було особливо дивним для сучасників. Про цю подію, Олександр Шульгін, перший міністер Закордонних Справ УНР-ади, який стратив свого молодшого брата Володимира, студента, під Крутами, писав в свої книжці «Україна проти Мосвкви -1917» видана в Парижі в 1935 році: «Похорон був вражаючий і дуже простим водночас. Біля київського вокзалу вишикувалося близько біля 30 похоронних підвод. Величезна мовчазна масса людей заповнювала площі та вулиці за маршрутом ходи. Навколо засипаних квітами трун юрмилася майже вся еліта Києва» На похоронах у Києві біля могили Аскольда голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав героями загиблих у нерівній боротьбі молодих людей, а поет Павло Тичина присвятив героїчну поему «пам’яті тридцятих » (ця поема Тичини видана 21-03-1918, цебто до того часу як Тикина ще не був совєтизувався) Битва стала важливою частиною української історичної пам’яті, а через заборону теми за радянських часів та невелику достовірну інформацію (серед основних джерел довгий час була робота Д.Дорошенка «Історія України. 1917-1923», написана в 1930 році в Берліні, що містить безліч спотворень) сповнена міфів, багато з яких популярні і донині. У 2006 році на місці бою під крутим був встановлений пам’ятник. З нагоди 80-річчя битви (1998) монетний двір ввів в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні.
Др. Ярема Тауридзький
Редактор У.Ц.Р